warning icon
YOUR BROWSER IS OUT OF DATE!

This website uses the latest web technologies so it requires an up-to-date, fast browser!
Please try Firefox or Chrome!

Однією з найбільших небезпек так званої Загальної Сповіді, а також неуважної, поверхневої приватної Сповіді є те, що священик (духівник) не може в повній мірі справедливо дати оцінку внутрішнього стану каянника. Це означає, що на практиці духівники часто допускають до св.Чаші переконливу більшість людей, які приходять до нього, не розібравшись в справжньому внутрішньому налаштуванні людини. Із помилкового страху виявитися «нечемним» чи налаштувати проти себе вірян, чимало священиків ігнорують або легковажать своїм правом забороняти людям причащатися. А це, нагадаю, складає важливий елемент духовного лікування людини.

Якщо священик не помічає явного бажання людини отримати прощення, не бачить покаяння, чи жалю за вчинені гріхи, то він не повинен читати розрішальну молитву, а має пояснити людині в чому полягає її проблема та запропонувати підготуватися до прийняття св. Таїнств наступного разу. Причиною відмови в Причасті є свідоме, вперте життя в грісі, без бажання його виправити (блуд, перелюб, гріховна робота, погане ставлення до родичів, друзів чи співробітників, наркоманія, алкоголізм, тощо..)

Біблійні підстави духовних заборон ми зустрічаємо ще в Святому Писанні, зокрема, в Євангелії від Матфія. Звертаючись до апостолів, Спаситель каже так: «Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі» (Мф.18:18). Під владою «в’язати та розв’язувати» нині ми можемо розуміти св. Таїнство Покаяння (Сповіді). Апостоли, а через них і наступники – єпископи та священики – отримали дозвіл і необхідні харизми для того, щоб мати міркування про духовний стан своєї пастви, а відповідно – виносити з цього необхідні канонічні рішення. Якщо священик переконається у тому, що людина має щирий жаль за гріхи та здобула дух покаяння – він повинен відпустити їй її гріхи. Якщо ж вона вперто про продовжує виправдовуватися, звинувачувати в своїх гріхах інших людей, не має духу покаяння та жалю за вчинене, священик повинен відмовити їй у можливості Причастя.

Ще з часів Вселенських Соборів Церква намагалася виробити власну систему духовного лікування, шляхом заохочень та заборон. Зокрема, нерозкаянні грішники не допускалися до причастя на багато років. Зокрема, практика церковних відлучень стосувалася як людей у священному сані, так і мирян. За серйозні канонічні переступи єпископи, священики та диякони (як і представники нижчих церковних чинів – іподиякони та читці) заборонялись у священнослужінні, а миряни – позбавлялись права участі в Євхаристії на певну кількість років.

Священні канони древності чітко визначають час дії багатьох заборон, які в наш час ніхто не відміняв. Зокрема, за вбивство – від Церкви (себто від св. Причастя) відлучали на 20 років, Це ж стосується навмисного аборту. За подружню зраду відлучали на 15 років. Блуд (порушення чистости 7 років), ворожіння та астрологія, як убивство душі – теж 20 років. 55 правило святих апостолів назавжди відлучає від церкви осіб, які роблять шкоду своєму духовному наставнику – єпископу чи священику.

Сучасна практика відлучень значно м’якша. Не дивлячись на те, що згадані канони і досі ніхто не відміняв, виконувати їх у всій суворості немає змоги, та й потреби. Однак, вони залишаються (чи, принаймні, повинні залишатися) для духівників правилом, власне каноном, згідно якого має визначатись суворість чи поблажливість рішення духівника. У богослужбовому житті, зокрема в молитвах перед Сповіддю та розрішальною молитвою під час похорону, священик і нині згадує про «відлучення» та «анафеми» людини. Це є саме ті молитви, які в древності читалися над тими вірними, які або виконали заборону, або не встигли примиритися зі св.Церквою.

Окремо слід наголосити, що накладене священиком відлучення та заборона до св.Причастя можуть бути знятими лише тим священиком, який його наклав, і лише у випадку його смерті, зняти заборону може керуючий архієрей (єпископ). Саме тому духівники та здоровий глузд радить сповідатися лише в своїх духівників, а не в незнайомих священиків під час паломництв та подорожей. Якщо «випадковий» священик накладе кількарічну заборону, то для того, щоб її зняти людині знову прийдеться його шукати, щоб отримати від нього розрішальну молитву та благословення на св. Причастя.

Постійні блукання по різних парафіях у пошуках кращого, більш «духовного духівника» говорять не лише про духовні, але й про значні психічні проблеми в цих бродяг. Священик – це духовний батько, призначений Промислом Божим, як і фізичних батьків не обирають, а смиренно приймають призначених від Бога, якими б вони не були. Практика, коли люди фанатично рискають від однієї парафії до іншої, в пошуках більш симпатичного чи “слухняного” отця, варта всілякого осуду. Священик це не модель, щоб обиратися людьми за зовнішніми критеріями. Насправді, духівника по «своєму духу» обирати іноді варто, але треба це робити не з кількасот “кандидатів”, а з двох чи трьох, і зупинятися назавжди. У більшості випадків, “проблеми духівників” – це проблеми внутрішнього стану парафіян, які рокам не можуть знайти не священиків, а самі себе.

Слід сказати, що говорячи про відлучення від св.Причастя, ми не маємо на увазі тимчасове благословення на це. Іноді священик бачить, що людина сповідаючись абсолютно не готова до Чаші: не читала молитовного правила, приймала їжу після опівночі, палила цигарки дорогою до церкви, а то й вживала алкоголь. Не раз люди приходять до священика в стані сп’яніння. При всій любові до людини, допустити до зневаги святині священик не може й не має права. Тут слід чітко вказати на різницю між зовнішніми та внутрішніми причинами можливих заборон.

Недостойне Причастя не буде на користь людині, а навпаки, принесе тільки шкоду. Апостол Павло прямо пише, що від недостойного прийняття Таїнств люди хворіють та помирають:

«Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде. 27 Тому-то, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крови Господньої. 28 Нехай же випробовує себе людина, і так нехай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. 29 Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє. 30 Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає» (1 Кор.11:26-30).

Ось чому прямий обов’язок кожного священика не лише заохочувати людей до св. Причастя, але при потребі, встановлювати необхідну епітимію (духовну вправу) чи взагалі забороняти приступати людині до Тіла та Крові Господніх. І той священик, який не використовує увесь арсенал, наявних у нього духовних ліків, стає співучасником гріхів тих людей, і в прямому сенсі розділяє їх з ними. Але якщо людині, через незнання та недалекоглядність, Бог іноді може простити її гріх, то священик навпаки – не буде мати прощення, бо він порушує канони свідомо, знаючи про них.

протоієрей Євген Заплетнюкbogoslov.org

 

TAGS: заборона, коли правильно Причащатись, покута, покута від священика, Православна Церква, Причастя у Церкві, священики про Причастя, Церква про Причастя, церковна заборона, чи може священик накласти покуту, що таке Причастя, як правильно причащатись, як приступати до Причастя

loading
×


development - priest Oleksii Holchuk