Євангельський уривок, який ми читали й чули сьогодні, слідує відразу за оповіддю про Преображення Господнє. І не може нас не вразити той болісний, страшний контраст між цими двома світами. На горі Преображення явився Христос, Людина у всій славі Свого людства, не тільки сяючий первісною благодаттю творіння, але сяючий тією славою, яку ми всі покликані розділити, коли благодать Божа охопить нас і ми будемо як неопалима купина горіти й не згоряти, світити, сяяти Божественним світлом. І на цій же горі учні бачили світ, бачили творіння Боже, яким воно могло б бути, було й стане, коли переможе Господь і коли світ сяятиме славою вічного життя. Вони бачили те, чим є таїнство майбутнього віку — преображений світ, охоплений і сяючий славою Божою. Їм було добре, і не хотілося їм відриватися від цього видіння й втратити цей стан. Але Христос наказав їм залишити гору Преображення, залишити це видіння, залишити цей блаженний стан і спуститися в долину.
І не одних Він послав туди, а Сам з ними зійшов, щоб зануритися в морок земного гріховного життя й зустрітися з усією темрявою, з усім жахом пекла. Коли вони зійшли в долину, їх зустрів чоловік, син якого був у владі злих, руйнівних, темних сил, сил смерті. І туди покликав Христос і Своїх учнів.
Чи не цей же стан і ми переживаємо часом, коли ми знаходимося в церкві; нам здається, що все мучительне, зле, темне, руйнівне відійшло кудись далеко-далеко, коли стало світло на душі, спокійно, коли радість нас охоплює, коли мир сходить до нас. Нам тут буває добре; і часом буває боляче й страшно повернутися туди, де ми зустрінемо хаос, гіркоту, страх, нелюбов, жадібність — все те, що руйнує життя, розділяє людей, вбиває душі. Але нам треба пам’ятати, що Христос дає нам видіння нетварної, переможної краси вічності для того, щоб ми свідчення про це принесли в світ, який часом такий гіркий і такий важкий. Ми повинні сходити з цієї гори Преображення, як Мойсей зійшов з Синайської гори, з таким світлом в очах, з таким світлом на обличчі, що люди дивилися б на нас і не могли б витримати цього сяйва, або, дивлячись на нас, бачили той тихий світ вічного життя, що розсіює всяку темряву, приносить мир і радість, надію й спасіння. Подумаймо про свою відповідальність: скільки нам дано, як дивно те, що нам дається, як ми багаті!… І коли ми будемо залишати храм, або коли будемо відриватися від домашньої молитви, бо Бог кличе нас на інше, на служіння — будемо згадувати, що ми повинні принести в світ, яке світло, яку радість, яку впевненість, яке свідчення. Амінь.
митрополит Антоній Сурожский
LEAVE A REPLY