Кожен гріх залишає слід у світі. Але саме прощення й співчуття можуть зупинити його дію. Роздуми про відповідальність людини перед ближнім.
“Хто згрішив – цей чоловік чи батьки його, що він народився сліпим?” – питали одне одного люди, перед якими постало таке горе, такий людський жах: людина увійшла в життя – і не могла цього життя бачити, була позбавлена його в найтрагічніший спосіб.
І ми часто не помічаємо, що тут постає питання: як людський гріх може торкатися не лише нашої тимчасової або вічної долі, а й долі рідних і близьких. За якимось страшним законом через те, що один грішить, інший страждає – бо тягар, біль, скорботу й наслідки гріха нерідко несе той, хто до цього гріха не причетний.
Злоба однієї людини стає хрестом на плечах іншої. Ось чому святі з таким жахом ставилися до гріха, і ось чому тема гріха так наполегливо звучить у Святому Письмі.
Гріх – це не тільки беззаконня. Гріх – це також страждання, яке від людини, що згрішила, розходиться далі й далі – можна сказати, до краю землі, і далі – до краю часу.
Щоб ясніше це відчути, зупинимося на одному випадку, що стався кілька десятків років тому в далекому румунському селі.
Історія про кров на снігу
Темної зимової ночі там убили людину. Вбитий був перехожим, нікому не відомим – і все ж ця смерть справила на одного з мешканців страшне, глибинне враження. Слідчий застав цього чоловіка в сльозах.
Це був не старий, який під кінець довгого життя став чуйнішим за інших. Це був не юнак, що на початку шляху ще не зачерствів до людської жорстокості. Це була зріла, міцна людина, загартована життям – начальник місцевої поліції. Він сидів і плакав гірко, по-справжньому.
Слідчий здивовано сказав: “Що сталося? Убили якогось незнайомого перехожого, а ти в такому горі!”
А той сумно глянув і відповів: “Невже ви не розумієте? Ця кров тепер осквернить усе село – і від нашого села піде зло на весь світ…”
На запитання, що він має на увазі, чоловік пояснив приблизно так:
“Ось зараз на нашому глибокому чистому снігу – крапля крові. Сніг поступово прикриє її, ніби своєю білизною “захистить”. Пляма зблідне, зникне з очей, і настане час, коли здаватиметься, що від тієї крові не залишилося й сліду.
Але кров у нашому снігу лежить. Прийде весна, сніг почне танути – і струмочками, разом із талою водою, ця кров потече по всій землі. Її вберуть наші поля; вона піде в потічки, у річки й ріки.
Поливаючи сади й городи, люди братимуть воду, в якій – кров людини, убитої в нашому селі. Прийде час – і зацвітуть квіти, але в їхньому пахощі буде страшний присмак людської крові, яку кожна рослина корінням вбере з нашої оскверненої землі.
Кожна квітка, яку юнак подарує дівчині, буде насичена кров’ю вбивства. Кожен шматок хліба, який ми їстимемо, виросте на землі, просоченій цією кров’ю, яку принесли вода і сніг.
А коли влітку з доріг здійматиметься пил – кожен перехожий на своїх черевиках рознесе цей страшний закривавлений пил по всьому обличчю землі…”
Чому гріх такий страшний
Ось образ: так живий, справжній сучасник – тверезий, досвідчений – пережив смерть людини й уловив моторошні наслідки гріха, що породив смерть. Ось чому гріх страшний перед Божими очима, чому Господь так грізно й водночас благально викриває його, а святі так обережно сторонилися його і нас благають – навіть коли ми не до кінця розуміємо – не віддаватися йому.
Бо будь-який гріх – не лише кров, а й слово, яке раз прозвучало, було почуте, повторене; слово, що засіяло душу терням, отруїло серце, осквернило й затемнило розум – піде далі: як той закривавлений пил, як той закривавлений сніг – до меж землі, до меж часу, аж до порогу Страшного суду.
Ось яка наша відповідальність одне за одного. Саме тому страшне пусте, гниле, безглузде слово – і страшний кожен учинок, який вносить у душу іншої людини темряву.
Саме тому гріх одного інколи лягає хрестом і смертю на іншого. Тут – страшна взаємна порука землі.
Надія: межа для гріха – прощення
Але, можливо, у цьому – і наша єдина надія. Бо коли до нас доходить чужий гріх не як спокуса, а як страждання; не як осквернення, а як хрест – і якщо ми відбиваємо його не гнівом, а чистотою, не люттю, а милістю, співчуттям і любов’ю – тоді ми отримуємо від Бога силу й владу прощати іншу людину, зупиняти зло.
Тоді гріх знаходить свою межу: він більше не розноситься, не ранить, не сквернить. Як море об скелю – він розбивається і повертається назад у свою безодню.
Оцініть і виміряйте – і жах гріха, і дивовижну силу прощення, співчутливої, хресної любові: спершу Божої, а потім і кожної людини, яка захоче прилучитися до цього шляху спасіння ближнього – брата, рідного чи чужого – спасіння світу, доки гріх не дійшов до меж, де стоїть Божий Суд.
Амінь.
LEAVE A REPLY