Притча про багача і Лазаря нагадує, що справжнє багатство покладає на людину відповідальність. Бог уже відкрив нам Свою волю в Євангелії, тому наше завдання - почути Його слово й виконати його.
Багач і Лазар: почути й виконати слово Боже
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Притча, яку ми сьогодні чули, настільки нам знайома, що ми часто навіть не помічаємо, наскільки безпосередньо вона стосується кожного з нас.
Усі ми дуже багаті, надзвичайно багаті. Якщо порівняти нас із людьми, які живуть в інших частинах світу, то в матеріальному сенсі ми маємо так багато, що нам мало б бути соромно через те, як мало ми віддаємо на потреби інших.
Ми багаті й духовно: маємо свободу вірити, право чути про Бога, поклонятися Йому та відкрито сповідувати свою віру. Нам дано стільки можливостей для розвитку розуму й серця. Проте водночас ми з прикрою точністю нагадуємо багача з сьогоднішньої євангельської притчі.
У нас є все, але як мало крихт із нашого столу дістається тим, хто справді знедолений. Людям, які потерпають матеріально, душевно й духовно, які в усіх сенсах є вбогими.
І все ж Бог любить їх не менше, ніж нас. Він створив їх Своєю ніжною любов’ю, щоб обдарувати повнотою життя. Але, на жаль, як колись говорили: неврожай буває від Бога, а голод – від людей.
Отже, ми опиняємося в тому самому становищі, що й багатий чоловік із притчі. Невже іншим дістануться лише крихти з нашого столу? Невже ми проживемо життя в достатку й добробуті, а потім нас урочисто поховають, тоді як душу, що зголодніла за Богом і повнотою життя, ангели піднесуть до Господнього престолу?
Сьогоднішнє Євангеліє говорить про це надзвичайно виразно. Лазар помер, і ангели понесли його душу до Бога. А що залишилося від його тіла? Воно було хворе, виснажене голодом, укрите ранами. Так, це тіло поховали. Але смерть звільнила його душу для повноти життя, і вона була піднесена до Господнього престолу.
Помер і багач. Його поховали урочисто, з почестями. Його тіло поклали в землю, до якої він був так прив’язаний і якій цілковито належав. Адже він не належав ані небу, ані людям. Він належав лише землі, бо нічого іншого в ньому не залишилося.
І ось він постав віч-на-віч із вічністю, як одного дня кожен із нас постане перед вічністю, живим Богом і вічною правдою.
Він побачив Лазаря і зрозумів, наскільки тепер знедолений сам. Але він настільки звик панувати над убогим Лазарем, настільки звик вважати, що все існує для нього, що звернувся до Авраама з проханням послати Лазаря, який був нещасним і знедоленим на землі, назад, щоб той послужив його братам.
«У домі мого батька ще залишилися брати. Пошли Лазаря. Нехай спершу він умочить палець у холодну воду й полегшить мої страждання».
Полегшить страждання мені, хоча я ніколи про нього не згадував і ніколи нічого для нього не зробив. Але ж він Лазар, а отже, на думку багача, повинен служити йому.
А потім нехай Лазар повернеться на землю і застережить його братів про той жах, який на них чекає, якщо вони не схаменуться ще за життя.
Та що відповів Авраам?
«Вони мають Мойсея і пророків. Вони мають Закон і свідків вічності, які від початку історії проголошували Божу правду. Нехай їх слухають».
Але багач заперечує: «Ні! Якщо хтось із мертвих воскресне, тоді вони, можливо, повірять».
Стародавнім писанням, книгам, пророкам і Закону вони більше не вірять.
Хіба це не стосується також і нас?
Як часто ми прагнемо почути якесь нове слово від Бога, отримати нове одкровення. Як часто звертаємося одне до одного із запитанням: «Яка Божа воля щодо мене в тих обставинах, у яких я зараз перебуваю?»
Але нам мала б бути дана та сама відповідь, яку почув багач: у вас уже все є.
У вас є Старий Завіт із Законом і пророками. У вас є свідчення Христових учнів у Новому Завіті. Більше того, ви маєте саме те, про що просите: Воскреслий Господь уже дав нам Свою заповідь. Воскреслий Христос уже навчив нас, як жити.
Прислухайтеся до того, що Він уже сказав. Виконайте те, що Він уже звістив.
І лише тоді, коли через виконання євангельських заповідей відкриються ваші розум і серце, у глибині очищеного й просвітленого серця ви безпосередньо почуєте Божий голос, який підкаже, як вчинити саме тепер.
Але починати потрібно з виконання того, що вже заповідано. Не слід просити нової заповіді лише для того, щоб уникнути виконання тієї, яку ми давно знаємо і так само давно забули.
Тож нехай сьогоднішнє євангельське читання надихне нас уважно прислухатися до слова Євангелія та виконувати Господню заповідь. І тоді в нашому серці, вже без посередництва Лазаря, пророків чи будь-кого іншого, прозвучить слово Святого Духа.
Амінь.
LEAVE A REPLY