Лк. 7:11-16
11 Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учнів Його і безліч народу. 12 Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. 13 Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. 14 І, підійшовши, доторкнувся до нар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! 15 І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його. 16 І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
У чудесах Христових відкривається багате й дивовижне ставлення Бога до нашої землі та до нас, людей. З одного боку, Його співстраждання – це не лише здатність любити й жаліти ніби ззовні, але й співстраждати разом із нами, глибше за нас (бо Він бездонно глибокий) пережити страждання, скорботу та, часом, жах нашого земного буття.
У сьогоднішньому читанні ми чуємо, як жаль стало Христу цієї матері, вдови, яка втратила єдиного сина; жаль, боляче, тому що не для цього Він творив світ, не для цього народжувалася людина, не для цього мати її привела на світ, щоб вона передчасно померла. І в цьому жалі Христовому, у цьому співстражданні Христа, здатності разом із нами страждати нашим стражданням, відкривається одна зі сторін Божого ставлення до нас і до світу.
Та з іншого боку, чи всі ці чудеса, вся ця турбота й тривога про світ не свідчать про те, що Богові так само дорога земля, як Ему дороге небо? Ми завжди думаємо про Бога ніби відірваним від землі, про Бога небесного. Але це неправда: земля Йому безкінечно дорога. Один із отців Церкви казав, що ім’я “Отець” значніше й правдивіше говорить про Бога, ніж слово “Бог”, тому що слово “Бог” вказує на відмінність, на відстань, на те, що ми й Він розділені – природою, святістю; у слові ж “Отець” вказується на близькість, спорідненість.
І ось у Христі, Христом Бог відкривається нам як Отець. Ніщо земне Йому не байдуже, не чуже. Він створив небо й землю однаково, Він однаково живе земним і небесним життям. Спочатку творчою любов’ю та проводом, а потім і самим втіленням Слова Божого земля й небо з’єдналися, Бог і творіння стали рідними одне одному, ми стали для Бога своїми, і Він для нас став своїм. Христос за людськістю нам рідний, Він нам брат, і ставлення Боже до землі має бути й нашим ставленням: пильною, зрячою любов’ю ми повинні вдивлятися в долю землі. Справи Божі на землі перевершують усе, що ми можемо звершити, усе, що ми можемо сподіватися сотворити, і все ж у нас і через нас Він творить справи воістину Божественні.
У сьогоднішньому читанні ми чуємо, як Спаситель воскресив, повернув до життя земного, включив у земну трагедію й радість людину, яка пройшла через неї й тепер від неї спочила. Христос повернув людині життя – тимчасове, бурхливе, складне, щоб вона в цьому житті творила: не просто животіла, а творчо жила й діяла. Нам також дано, якщо тільки ми цього захочемо щирим серцем, якщо тільки ми докладемо до того творче й, часом, хресне зусилля, повертати до життя людей, які для цього життя померли; людей, які втратили надію та продовжують існувати, але більше не живуть; людей, які втратили віру в Бога, віру в інших людей, віру в себе і які живуть у темряві й розпачі. Нам дано повертати до життя тих, хто життя втратив, для кого залишилося лише мертве, сіре, тьмяне існування. Цим ми діємо разом із Богом: і повернути людині віру в себе, віру в людину, віру в Бога, віру в життя так само важливо, як і повернути її до життя, подібно до того, як звершив чудо Христос. Амінь.
LEAVE A REPLY