Сьогодні я маю неприємну розмову, насамперед із моїми братами-священиками, але також із усіма небайдужими членами церкви та тими, хто називає себе християнами. Ось про що я хочу поговорити.
Останнім часом надмірний акцент на яблуках під час свята Преображення Господнього перетворив благочестиву народну традицію на окремий світогляд, створивши нову віру, яка існує в Церкві, але не допомагає в спасінні, а паразитує на ній, як чужорідне тіло. Так само, як ковбаси та паски замінили подію Воскресіння Христового, так і яблука нині заслонили цілу Фаворську гору!
Очевидно, що християнство – це не порожня теорія, не просто вчення, не мертві догмати та канони. Живе християнство – це принципи побудови нашого життя, наші ключові цінності та пріоритети. Неважливо, чи називаєш ти себе християнином чи ні. Важливо, як ти себе ведеш. І вже по поведінці можна та й потрібно зчитувати твої внутрішні переконання. Принаймні, для самого себе це завжди дуже корисно.
Неймовірні черги до храмів у день освячення плодів, а головне – ці ж самі святині напівпорожні в будні чи навіть неділі, безперечно свідчать, що люди приходять до храмів саме для вшанування яблук. Ні Христос, ні молитва, ні розмова та благословення священика, ні Святі Таїнства Покаяння й Причастя цих людей не цікавлять. Важливо потрапити в хвилю «спасового ажіотажу». Звичайно, не в останню чергу цьому всьому сприяє комерціалізація всіх цих «святкових аксесуарів» – особливого меду, особливого маку, особливих віночків тощо. Передсвяткові базари та розпродажі наче волають до людей: купи нас, стань таким як усі, будь прибічником нашої віри, освяти зіллячко та спи спокійно – ти тепер християнин.
У дійсності, центром нашого релігійного життя є Пресвята Євхаристія – Причастя Тіла та Крові Господніх, до якої ми завжди готуємося святою Сповіддю. Та й узагалі – до Причастя нас готує увесь літургічний рік, уся система церковних свят і добове коло богослужінь, що увінчується Божественною літургією. Це база, основа, фундамент нашого життя. Якщо цього немає – все інше немає ніякого значення. Найдорожчий автомобіль не поїде, якщо в його бак не залити пального.
Святе Православ’я навчає нас про обоження природи, її онтологічне преображення, як ціль нашого життя. І саме цьому присвячено велике двунадесяте свято Преображення Господнього. Для того, щоб учні стали здатними побачити Преображення Христа на Фаворі, по Своїй великій благодаті та любові, Спаситель спочатку преобразив самих апостолів. Це догмат нашої віри. Ми віримо в те, що саме преображення Апостолів дало їм змогу побачити Преображення Спасителя та відчути присмак Царства Божого ще за життя. Історія Фаворського дива – це історія про якісну зміну природи Апостолів у ту міру, яка була доступна їм на момент до Хресної смерті Спасителя, його Воскресіння, Вознесіння, а головне – П’ятидесятниці. Вони сприйняли нетварне Фаворське світло та явлення Божества Христового рівно в ту міру, яка відповідала їх особистим якостям. Швидше за все, кожен із Апостолів: Петро, Яків та Іоан бачили різні речі, хоча дивилися на одне.
У будь-якому разі, тут ми говоримо, що християнство це не релігія іміджу – (англ. іmage – картинка), не віра зовнішніх театралізованих постановок тривалістю все життя. Християнство, а саме Православна віра – це віра нашого особистого внутрішнього преображення. А нинішнє свято – це відповідь кожному, хто не знає навіщо люди ходять до храму. Ми йдемо до храму, щоб з Божою допомогою та за молитвами святих і самим преображатися та стати святим.
Можливо ви ніколи не думали про це, але потрапити до раю можуть лише святі люди. (А це, не тільки канонізовані Церквою, але тисячі, мільйони благочестивих праведників усіх часів та народів). Нерозкаяних і не преображених благодаттю грішників у Царстві Божому не буде: це суперечить як бажанням грішників, так і природі Божого Царства. А ось ці покаяння та преображення є можливими лише в лоні Церкви. Ти можеш мати «бога в душі», і помолитися де завгодно, навіть на своїй кухні, межуючи молитву Ісусову з нарізкою цибулі та розмороження курки. Але обожитися, принципово змінити власну природу людина може тільки постійно живучи Євхаристійним Життям. І справа тут не в зовнішній побожності, тим більше – в суто театральному, показному благочесті, картинці, яку ти вміло демонструєш людям, скільки в об’єктивному стані твоєї природи – тіла, душі та духу. І на жаль, яблука, навіть дуже багато яблук тут не допоможуть. Бога не обманеш.
У чому популярність язичництва та релігій, які базовані на ньому? В їх простоті, елементарності. Для того, щоб мати контакт із божеством достатньо виконувати певні зовнішні обряди. При цьому внутрішньо змінюватися та преображатися взагалі необов’язково. Ніякої праці, ніякої аскези, жодної ломки себе. «Правильна» молитва в «намоленому» місці, а ще краще – «правильною людиною» (старцем, духівником, гуру) – ось у чому секрет успіху язичників. Для православного світогляду обряди та традиції важливі лише в тій мірі, в якій вони допомагають людині втілювати основні євангельські цінності в житті та богослужінні. Якщо для когось освячення плодів – чудове підбадьорення в час Успенського посту, яке аж ніяк не замінює собою ні Сповіді, ні Причастя, ні постування, ні участі в храмовому житті – це прекрасно та навіть важливо, й не варто від цієї традиції відмовлятися. В її основі лежить чудова ідея вдячності Богу за плоди нового врожаю, й не тільки за них. Але!
Справжня вдячність і відкритість до Бога повністю розкривається лише в Євхаристії, що в перекладі означає «подяка». Якщо ми не дякуємо Творцю і Спасителю в головному, то другорядне втрачає сенс. Коли людина захворює на небезпечну, смертельну хворобу, вона перестає перейматися всім іншим, що втратило для неї значення. Її більше не цікавлять результати футбольних матчів команд з далеких країн, погода, вибори, курси валют та інші «модні тенденції». Це характерно для психічно здорової людини. Якщо ж ні, то навіть маючи рак, вона більше думатиме про манікюр і нове плаття. Так само, як люди, які будують своє духовне життя на яблуках і квітах. Це повне безумство!
Вчення Христове та життя людей Церкви мовою богословів є в х а р и с т о ц е н т р и ч н е. Якщо людина свідомо ставить на місце Євхаристії яблука, свічки, мед, воду чи щось інше, це вже не віра Церкви, а нова людська вигадка. Важливо зазначити, що відповідальність за це лежить не лише на вірянах, а й на священиках.
Кожен священик повинен постійно нагадувати людям про пріоритети і норми. Через різні причини, зокрема бажання догодити людям, священики часто уникають говорити про «погане», щоб не розстроїти чи не образити їх. Такі пастирі з часом стають підлеглими своїх парафіян, і вже не вони задають тон на парафії, а люди диктують умови священику: що і як йому можна говорити, а що ні. Це велика біда як для священика, так і для парафіян, бо така парафія стає духовно мертвою, перестає змінювати людей. Вона мертва, навіть якщо зростає кількісно. Люди там вважають, що вони вже чудові, без вад і помилок, і не потребують змін. Про це треба знати і частіше говорити. Священик – це лікар, який часто дає гіркі ліки. Ти можеш піти в інше місце, де тобі будуть лестити і співати «многая літа», де будуть танцювати з тобою і скасовувати пости для твоєї ж користі. Але запитаймо себе: що нам важливо? Тільки тепер чи й те, що буде завтра? Якщо важливе й завтра, то до нього слід готуватися якомога швидше.
Нова релігія «Яблучного спаса» – це вирок нам, лінивим і байдужим священикам. Це діагноз для сотень і тисяч людей, які потребують освяченого яблука, але роками не потребують Сповіді чи Причастя. Спочатку вони не потребують Бога і Спасителя. Одного разу диявол уже пожартував з людьми, використовуючи яблуко, і це дорого нам обійшлося. Як священик і християнин, я не можу і не готовий ототожнювати свою віру з вірою цих людей. А як щодо вас? Чи потрібне вам свято Преображення Господнього без освячення плодів? (Особливо, якщо ви не вирощували ці плоди самі, а купили на ринку). Подумаймо про це.
прот. Євген Заплетнюк
LEAVE A REPLY