Господь у Своєму Євангелії, як розповідає євангеліст Іоанн, говорить: Коли Син Людський буде піднесений від землі, Він усіх притягне до Себе… І ці слова відносяться до двох подій у житті Спасителя, Сина Божого, який став сином людським, братом нашим по плоті, як про це говорить сам євангеліст і як повторюють і отці Церкви.

Христос був піднесений від землі на невисокий хрест страждань. Він так полюбив світ, кожну людину, кожну загублену душу, що захотів заради нас прийняти страждання і смерть. І серця багатьох звернулися до Нього, коли люди побачили, що Бог здатний на таку любов до людини, що Він не соромиться стати одним з нас. Він одягається в нашу плоть. Згасає Його слава, приймає Він образ раба пригнобленого і вмирає, тому що Він так любить людину і так в неї вірить. Багато сердець звернулися тоді до Нього, багато були тоді до Нього притягнуті. Для апостолів це був рішучий перелом їхнього життя, для сотника, який стояв біля хреста, це було одкровення про Бога, – а за їхнім свідченням народився весь християнський світ. Так, смертю Він притягнув багатьох до Себе.

Але Він включив у ці Свої спасенні страждання не тільки тих, які тоді зуміли відгукнутися на Божественну любов і на віру Божу в людину. Розпинаний, Він молився: Отче, прости їм, вони не знають, що роблять… І в цій молитві Він зібрав у Своє серце тих, які Його прибивали до хреста, тих, які Його зрадили, тих, які Його неправедно судили, тих, які Його били на судилищі Пилата, тих, які на Нього наклепали, – усіх Він включив у цю Свою любов. І коли Господь підніс цю молитву – невже не почув Отець? Христос Своєю кров’ю, Своїм стражданням, Своєю смертю заслужив право прощати, і Він простив. І немає такої людини, яка так чи інакше не під захистом цієї молитви Господньої: Прости їм, Отче, вони не знають, що роблять… Не знаємо ми, християни, що робимо, коли живемо негідно Євангелія; не знають переслідувачі Церкви, що роблять, коли повстають проти Живого Бога і проти Христа Його. Але всіх охоплює молитва Христа: Прости їм, Отче, не знають, що роблять… У цьому відношенні не тільки деяких Він притягнув до Себе, – Він наче вузлом любові зв’язав усіх і всіх підніс молитвою до престолу Господнього. Таємниця спасіння глибока; ми не знаємо, що в останню годину вирішить Господь про кожного з нас і про тих, у спасінні яких ми так легко сумніваємося.

Але Господь ще й інакше тягне нас з Собою, вгору. У цей день Вознесіння Він людською, хоч і прославленою, воскреслим тілом Своїм вознісся на Небо; і з Ним людство наше вступило в таємничі глибини Всесвятої Божественної Трійці. Святий Іоанн Златоустий в одній зі своїх проповідей говорить: якщо ти хочеш виміряти велич людську, не дивись на престоли царів, не озирайся туди, де живуть могутні, владні світу цього; піднеси погляд свій до Престолу Божого, і там побачиш сидячого по правиці слави Отчої Сина Людського… Він нам явив нашу істинну природу, наше справжнє покликання, те місце, куди ми покликані, – по правиці Бога і Отця.

Але шлях цей нелегкий, хоча сила – не від нас, а від Самого Бога. Не своєю силою зійдемо ми на небо, не своєю силою здобудемо ми спасіння. Коли апостол Петро запитував Христа: Хто ж може спастися? – Його відповідь була: Людям це неможливо, але Богу все можливо… Неміч наша не завадить нам піднятися до престолу Господнього, впасти до ніг Спасителя, випросити милість собі. Апостол Павло наводить слова Христа до нього: Сила Божа в немочі звершується… Не в тій, так нам звичній немочі, коли ми ліниві, безсилі, коли ми не користуємося тією міццю, яка належить Господу і яку Він нам так щедро дає. Але в іншій: немочі гнучкої, слухняної душі, немочі, яка наповнює людину, коли сила Божа через неї і в ній діє. Як крихкий, слабкий парус наповнюється вітром і тягне за собою корабель, так і неміч людська може бути переповнена подихом, диханням Святого Духа і потягнути нас до перемоги, до того берега, де вічне життя.

У немочі – так, сила Божа звершується; але для цього треба віддатися в руки Божі; для цього треба відгукнутися спочатку на те вознесіння Господнє на хрест, яке нам відкриває любов Господню до нас і свідчить, як Господь вірить у людину: Він готовий стати одним з нас і померти в упевненості, в переможній надії, що Його смерть відгукнеться в кожному серці, перетворить кожне життя із земного на небесне і кожного з нас на члена – живого, трепетного, крихкого, і проте непереможного – Тіла Христового.

Одне нас може зупинити. Згадайте розповідь Євангелія від Іоанна про те, як Христос говорив на шляху до Єрусалима Своїм учням, що Йому належить померти на хресті і воскреснути. Тоді двоє з них, забувши, не помітивши, пройшовши повз страшну звістку про майбутні страждання Христа, підійшли до Нього, пам’ятаючи тільки про Його перемогу, і почали Його просити, щоб, коли Він воцариться, їм було дано сісти по правиці і по лівиці Його. Тоді Господь суворо їх попередив, тоді Він їм сказав: Чи можете ви хреститися тим хрещенням, яким Я буду хреститися? (що в перекладі з грецької мови означає: чи готові ви зануритися в те, в що Я буду занурений, в жах, в який Я повинен піти з головою?), чи готові ви пити чашу, яку Я буду пити? Інакше кажучи: «Раніше ніж ви сядете в Моїй славі, чи готові ви по дружбі зі Мною, по любові до Мене розділити Мою земну долю?» І вони відповіли: «Так». Вони схаменулися тоді, зрозумівши, що просили спокою собі – кров’ю Христовою. Христос їм нагадав, що якщо вони з Ним єдині, то вони з Ним повинні пролити кров, пройти муку, прийняти хрест, піти за Ним, куди б Він не пішов: не тільки у славу, – але у страшну Гефсиманську ніч, на побиття у первосвященика і у правителя Пилата.

І так і нам говориться, словами отців: Пролий кров і приймеш дух… Це здається іноді страшними словами; але якщо згадати перемогу Господню над хрестом, перемогу над смертю, перемогу над злом, перемогу над ненавистю, вознесіння у славі, якщо згадати незліченну кількість і чоловіків, і жінок, і дітей, які так повірили Богу, що вони пройшли Христовим шляхом – і ми можемо спрямуватися цим шляхом, з вірою не в нашу силу, а саме в нашу неміч, знаючи, що тому ми непереможні, тому Церква НЕЗДОЛАННА, що ми немічні, але що з нами Бог і що сила Божа в немочі звершується. Нехай буде так на віки вічні! Амінь.

Митрополит Антоній Сурожський

LEAVE A REPLY


loading
×