Сьогодні ми святкуємо день Торжества Православ’я; про яке торжество йдеться зараз? Коли ми озираємося навколо, коли заглядаємо в глибини рідного нам, дорогого Православ’я, скільки ми бачимо поразок, пригніченості – здається, мало чого можна святкувати. Але ми не святкуємо лише, або точніше – ми зовсім не святкуємо видимої слави Православ’я. Торжество Православ’я ми бачимо в двох речах: по‑перше, в тому, що православні люди по всій землі або зібрані в щільні народні спільноти, незважаючи на гоніння, незважаючи на величезні труднощі, зберегли в чистоті свою віру, зберегли благоговійно своє богослужіння, зберегли духовний шлях, який нам заповів Христос у Євангелії та Отці Церкви протягом усіх віків нашого церковного життя. Ми можемо радіти цьому; ми можемо благоговіти перед тими людьми, які вистояли протягом тисячоліть у вірі чистого сповідання, в істинній євангельській духовності, і зберегли для нас наше дорогоцінне, глибоке, повчальне богослужіння. Але ми знаємо, що якою б не була людська вірність, скільки б людина не напружувала своїх сил, її легко перемогти, якщо Сам Господь не дасть їй сили, якщо Божа благодать не буде боротися за неї. І, врешті-решт, торжество Православ’я, про яке радіє наше серце, бо воно й надалі наповнює нас надією, – це Божа перемога в людській немочі, над нами і в нас, серед нас, протягом тисячоліть, що вже минули.
Торжество Православ’я – це день, коли ми радіємо тому, що Бог залишився непереможним людським гріхом, гріхом розуму, холодністю і нестійкістю серця, коливаннями волі, гріхами плоті. Бог залишився непереможним у Церкві Христовій, Бог залишився непереможним в окремих, конкретних особах – у цьому наша велика радість.
Але Торжество Православ’я було встановлене з більш приватної нагоди; після Сьомого Вселенського собору, коли остаточно була здобута перемога Православ’я над іконоборством, було встановлене це свято. Про що воно говорить? Церква Христова відстояла право, відстояла наш обов’язок поклонятися іконам Христа, Божої Матері і святих. Вона цим відстояла і істину Боговтілення, і істину про те, що Бог являє Себе, відкриває Себе образно, можливо, не зовсім досконало, але відкривається нам у тих образах, які ми про Нього творимо. Ці образи не є лише іконами; вони є словесними іконами, як говорить про них святий Андрій Критський, у догматах Церкви, у вченні Отців, у настановах, які ми отримуємо. І, врешті-решт, знову ж таки образно, Бог відкривається нам у людях; бо кожен із нас носить у собі образ живого Бога. Про Христа літургія Василія Великого говорить, що Він – печать рівнообразна, що відкриває нам у Собі Отця. Він – досконалий образ, Він є істина, Він є досконалий Бог, як Він є і досконалий чоловік. Але й у нас перебуває сяйво і печать цього образу. І, радіючи сьогодні торжеству Православ’я, ми тішимося тим, що Бог відкрився нам плоттю у Христі – втіленням Сина Божого. Радіємо тому, що наш тварний світ такий, що повнота Божества може перебувати серед нас тілесно, що через це Бог може стати виразним образно, і що, вдивляючись у ікони і передусім у живі ікони, якими є люди, якщо ми лише вміємо відсторонити людську неміч, що затемнює наше бачення, і прозоро, ясними очима бачити через людську неміч перебуваючий Божий образ, ми можемо поклонятися живому Богу серед людей, в людях. Недарма Отці Церкви говорили: «Хто бачив брата свого, той бачив Бога свого…» Тому збережімо благоговійне ставлення один до одного, бо ми – явлення, образ, ікона; збережімо благоговійно нашу віру і догмат про шанування святих ікон, який виражає безумовну віру в те, що Бог став людиною. І радіймо тому, що з покоління в покоління Бог перемагає в нашій немочі, перемагає і підкорює Себі нас, і віддаймося Господу, щоб ця перемога була досконалою, щоб Він переміг до кінця – не лише в минулі віки, але нині, в нас, щоб сяйво Його слави було явлене світу, який лежить у скорботі і в пошуку.
Амінь.
LEAVE A REPLY